Убежать от себя поверь не реально, не скроешься, не утаишь
то, что творил ты когда - то во времена, имея престиж
деньги своё окружение, куплено всё и все, гладь, да, и тишь
но время проходит, мысли, и тело стареют, и ты весь дрожишь.
Не от погоды морозной не сквозняков ,и простуды навязчивой
не листом, на дереве в ожидании, скорого отмирания и падения
то, что кончилось всё, вот имеет значение, а престиж, окружение
если имеется это, плюют на тебя, без благодарности и сожаления.
Ты стал не нужен, ты одинок, но всё же вокруг заметно движение
с тобой говорят, беседы ведут, и ты замечаешь, что ты не один
это как цирк аттракцион, в тебя кидают ножи, без повреждения
так же и ты доживаешь своё, как бы при всех но, совершено один.
Прошлое от него не уйти ,как не старайся всё одно, не получится
оно как заноза в мозгу и выдернуть не в состоянии, да и просто нельзя
оставишь ты после себя, для себя боль страдания, в вечности мучится
есть время всё вспомнить, как жил и так далее ,только прошу, не жалей ты себя.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
